Біографія

Народився 15 листопада 1956 р. у с.Тростинка, Київська обл.

Український онколог, радіобіолог, дійсний член НАН України (з 6 травня 2006 року, за спеціальністю Експериментальна онкологія, відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології).

Після закінчення в 1980 році лікувального факультету Київського медичного інституту імені Олександра Богомольця, був спрямований на наукову роботу в Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України, де пройшов шлях до директора.

Вивчає молекулярні механізми формування резистентності до лікарських засобів, методи прогнозування індивідуальної переносимості злоякісного процесу та оптимізації протипухлинної терапії.

Наукові дослідження присвячено патогенетичним основам експериментальної терапії злоякісних пухлин.

Вперше розробив технологію підвищення вибірковості дії цитостатиків шляхом застосування специфічних сорбентів та індукторів активності ферментів мікросомального окиснення, визначив й обґрунтував механізми формування лікарської резистентності

Наймолодший академік Національної академії наук України.

Василь Федорович Чехун — провідний учений у галузі онкології і патофізіології, засновник наукової школи «Молекулярні основи та медико-біологічні проблеми фармакорезистентності», член правління Європейського співтовариства протиракових інститутів, директор, а згодом голова вченої ради Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України — наймолодший академік Національної академії наук України.

Основні напрями наукової діяльності

• вивчення механізмів та ефективності дії протипухлинних препаратів, дослідження молекулярних механізмів взаємодії, транспорту та трасформації наночастинок у біологічних системах, що є передумовою створення засобів цільової терапії, розробки нових систем спрямованого транспорту цитотоксичних нанокомпонентів, вивчення механізмів їхньої дії в подоланні лікарської резистентності;

• вперше розроблена технологія підвищення вибірковості дії цитостатиків шляхом застосування специфічних сорбентів та індукторів активності ферментів мікросомального окислення;

• доведено, що координаційні сполуки платини, окрім генетичних, запускають низку епігеномних механізмів, що визначають їхній лікувальній і токсичний ефект; обґрунтував механізми формування лікарської резистентності;

• запропонована векторна система, що впливає на каскад регуляторних процесів сигнальної трансдукції, що дозволяє підвищувати чутливість пухлинних клітин до дії цитостатиків.